Історія створення скотчу

Історія одного винахідника або як з’явився скотч За те, що у нас зараз є скотч, ми маємо бути вдячні Діку Дрю. Ще в дитинстві у Діка була мрія – стати механіком. Він навіть змайстрував цілу залізницю в дитинстві.

У 20-річному віці, через рік навчання в університеті Міннесоти, його відрахували. І він вирішив піти вчиться в Міжнародний заочний коледж. Одного вечора, йдучи додому, молодий експериментатор побачив оголошення Minnesota Mining. Компанія шукала лаборанта, який би займався вивченням рекламацій та побажань клієнтів. Дік надіслав своє резюме, і за деякий час, він уже впритул займався вивченням відгуків про наждачний папір, що надходив у довколишні автомайстерні. Через кілька років, проводячи випробування Wetordry в одному автосервісі, він почув, як лається маляр, який зіпсував фарбування нового автомобіля. На той час дуже модно було фарбувати автомобілі в два кольори, проблема маляра була в тому, що поки він наносив другу фарбу, першу, вже нанесену, потрібно було чимось захищати. Спочатку пробували використовувати або газети, або медичний пластир. Але це не дуже рятувало ситуацію, бо через тканину фарба просочувалася на поверхню, а папір із клеєм залишав сліди. Тому потрібно було придумати щось нове для такого фарбування.

Дік усе це помітив і запропонував керівництву розв’язати цю проблему, хоча поки що жодних ідей у нього й не було. На розвиток цієї ідеї компанія виділила Діку гроші і співробітників на допомогу.

Розробка стрічки, яка не пропускала б вологу, рівно і міцно клеїлася, не пошкоджувала б фарбу при її видаленні, зайняла у Діка майже три роки.

Спочатку було винайдено стрічку паперову, а клей було нанесено тільки по її краях. У той час якраз ходили легенди про шотландську скупість. Тому її прозвали «шотландкою» (англ. – scotch – економний). Так і з’явилася назва скотч. Зразки були успішно протестовані автовиробниками.

Тепер Діку Дрю залишилося винайти безбарвну клейку стрічку на полімерній основі. Створенням прозорого скотча він займався в 1929 році. Клейкий склад, який наносили на целофан, мав забезпечувати щільне прилягання стрічки до котушки, не залишаючи при цьому шматочків клею на наступному шарі. Також стрічка повинна була мати хороший клейкий шар, щоб не відбувалося відлипання від поверхні, яку запечатували.

Дік дуже довго шукав потрібні компоненти і пропорції для ідеального клею. І він вибрав безбарвну суміш смоли та каучуку. Але в неї був один мінус – її було дуже важко рівномірно розподілити по целофановій основі. Целофан розщеплювався, розривався. Але у Діка виникла ідея, перед нанесенням клею, целофан покривати ґрунтовкою. Ідея спрацювала!

Якщо 1920 року компанія виробляла тільки наждачний папір, то до 1937 року тільки 37% продажів був наждачний папір, а все інше була клейка стрічка.

Але одну проблему Дрю так і не вирішив: відклеювання скотчу від котушки. Коли відриваєш шматочок стрічки, вільний кінець одразу липне, і його потім дуже нелегко знайти і відклеїти. Після довгих експериментів менеджер компанії 3М Джон Борден винайшов пристосування, яке чіпляє вільний кінець стрічки і дає змогу з легкістю відрізати від неї шматочки.

Ось завдяки таким чудовим винахідникам, ми можемо користуватися скотчем, без якого зараз дуже важко обійтися.